Кому заважає УТМР, і хто наступний???
На таку думку наштовхують коментарі під публікаціями про мисливське господарство в Україні та його реформування, обговорення даного питання під час дискусій зоозахисників з представниками органів виконавчої влади різних рівнів та і просто при спілкуванні з мисливцями.
Як правило, завжди лунають звинувачення, що УТМР винне в тому до чого воно взагалі не має жодного відношення, а саме прийняття на законодавчому рівні законів та нормативно-правових актів, по яких в Україні визначається порядок ведення господарської діяльності, пов'язаної з веденням мисливського господарства, цілого ряду обмежень, які стосуються проведення полювання та і взагалі до подальшого існування мисливської галузі в Україні.
Яким чином УТМР впливає на ці процеси, а на рахунок того чи потрібне таке громадське об'єднання, як УТМР, вирішувати самим його членам. Як показав час, членство в УТМР залежить напряму від наявності системи мисливських угідь, і чим менше буде можливості утримувати мисливські угіддя, тим менше залишатиметься його членів, а ті, хто залишатиметься, в значній своїй більшості будуть пільгові категорії.
Що ж стосується мисливського господарства з позиції органів влади та зоозахисників, то ознайомившись з відеоматеріалами про дискусію зоозахисниці та представника Держекоінспекції у Кіровоградській області щодо зростання кількості хижаків (лисиці червоної) та нанесення ними шкоди жителям сільської місцевості, виникло цікаве питання, як користувача мисливських угідь, про виділення дотацій на мисливське господарство до 2022 року з державного бюджету 550 мільйонів гривень, на чому зосередила свою увагу зоозахисниця. Хотілося б дізнатися, кому саме була надана така дотація з державного бюджету?
Сам процес дискусії проходив надзвичайно жваво, кожен з учасників якого говорив про своє з тієї позиції, яку він бачить, і яка, на його думку, є правильною. Але при цьому було відсутнє основне – це науково обґрунтована пропозиція та висновки науковців та відповідних спеціалістів, які б дали свої роз'яснення щодо наслідків при недотриманні норм того чи іншого виду диких звірів, від яких залежить епізоотичне благополуччя та соціальні і економічні питання у суспільстві.
Коли дивишся, читаєш і слухаєш такі дискусії, стає зрозуміло одне, ми до цього часу не дійшли до того, що полювання і організація регулювання чисельності диких звірів та птахів, це два різних напрямки діяльності мисливського господарства.
І що найголовніше у даному випадку, то це те, що не тільки таке сприйняття мисливського господарства на рівні громадянського суспільства, а і на рівні тих, хто наділений державними повноваженнями та законодавчою ініціативою.
Такі підходи до мисливського господарства на державному рівні, а точніше тих, хто наділений на законодавчому рівні правом визначати напрямки діяльності користувачів мисливських угідь, які б сприяли покращенню ведення мисливського господарства на науково-обґрунтованих підставах та не допускали виникнення епізоотичних ситуацій, завдання шкоди громадянам і державному бюджету, не повною мірою використовують надані їм права.
Як приклад можна посилатися на той самий сказ, африканську чуму свиней, про що на даний момент багато йде дискусій, чи потрібно дозволяти регулювання чисельності таких видів диких тварин, чи не потрібно. У разі виникнення епізоотичних ситуацій, кому буде нанесена шкода, - користувачеві мисливських угідь, чи державі та її громадянам???
Відповідь очевидна, що державі в цілому та її громадянам безпосередньо. От в чому і є суттєва відмінність між веденням мисливського господарства та полюванням.
Заборона полювання, це для мисливця, як фізичної особи, усунення для нього права на використання природних ресурсів.
А заборона регулювання чисельності того чи іншого виду державного мисливського фонду, до якого відносяться дикі звірі і птахи, для користувача мисливських угідь, це невиконання договірних умов ведення мисливського господарства, визначених у Законі України «Про мисливське господарство та полювання», можливості отримувати грошові надходження для покриття затрат, які передбачені на законодавчому рівні, а також позбавлення права користування мисливськими угіддями. І, як наслідок, усі затрати, які визначені на законодавчому рівні для користувачів мисливських угідь «ляжуть» на плечі державного бюджету, а це сотні мільйонів гривень.
Цікаво також дізнатися, яка участь зоозахисників у питаннях біотехнічних заходів, заготівлі та викладці кормів, виявлення порушень використання тваринного світу, недопущення виникнення епізоотичних ситуацій та заходів, які при цьому проводяться, фінансування охорони та відтворення, та і багато інших питань, які стосуються ведення мисливського господарства, основною метою якого є охорона та відтворення. І це не докір на їх адресу, а просто зацікавленість про їх участь у даних заходах, у зв'язку з відсутністю такої інформації.
Що стосується УТМР, та критики на його адресу, і хто наступний, уже зараз є припущення стосовно цього, яке базується на реальних подіях. коли у регіонах з'являються нові користувачі мисливських угідь, фінансово спроможні і незалежні від членських внесків, завозять різного роду диких тварин, визначають свої правила для мисливців, забезпечуючи при цьому можливість займатися дієвим контролем за порядком на території, наданих у користування мисливських угідь, та до них двояке відношення.
З одного боку, добре, що вони завозять мисливських тварин, а з іншого боку – критика на їх адресу за створення умов контролю за використанням державного мисливського фонду, не дозволяючи це здійснювати, як раніше.
Мабуть, саме це і буде тим каменем спотикання надалі між мисливцями, користувачами мисливських угідь та місцевими громадами.
Є надзвичайно велике бажання, щоб мисливська галузь і мисливське господарство отримало нарешті нормативно-правову базу, яка б ґрунтувалася на науково-обґрунтованій підставі, з висновками та пропозиціями відповідних фахівців, а не особистого бачення певних громадян, навіть якщо вони відносяться до представників органів влади і законодавчої ініціативи.
Тільки тоді можна буде говорити та приймати різного роду програми, які будуть втілюватися на практиці.
Оргвідділ Полтавської обласної організації УТМР