Мисливське господарство, як галузь, та користувачі мисливських угідь, як один із її представників

Громадська організація "Українське товариство мисливців і рибалок" (УТМР) заснована у 1921 році.

Входить до складу Міжнародної ради з охорони дичини та дикої природи (СІС).

Одним із основних документів, який визначає в Україні поняття про мисливську галузь та ведення мисливського господарства, це Закон України "Про мисливське господарство та полювання", прийнятий у 2000 році, замінивши прийняте у 1996 році Положення «Про мисливське господарство та порядок здійснення полювання».

У статті 1 Розділу І. Загальні положення:

мисливське господарство як галузь - сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва.

На нашу думку, у даному визначенні не враховані представники інших напрямків діяльності, суб'єктів господарювання, результати яких напряму залежать від того чи буде полювання чи ні, а саме тих, хто виготовляє зброю для полювання, набої, різного роду комплектуючі для спорядження набоїв, товари мисливсько-рибальського призначення та деякі інші, які взаємопов'язані з користувачами мисливських угідь та їх ефективної роботи.

Користувачі мисливських угідь - спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

З вище наведеного видно, що бути користувачем мисливських угідь без статусу юридичної особи неможливо, до того ж суб'єкт господарювання повинен бути зареєстрований, як платник податку на загальних підставах, а не так, коли неприбуткові організації були користувачами мисливських угідь.

Мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

мисливські тварини - дикі звірі та птахи, що можуть бути об'єктами полювання;

полювання - дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах;

регулювання чисельності диких тварин - вилучення (відстріл та відлов) диких тварин, що перебувають у стані природної волі, за умови, що їх чисельність на конкретній території загрожує життю та здоров'ю людей, свійських тварин, завдає значних збитків сільському, лісовому чи мисливському господарству, порушує природний баланс видів, загрожує існуванню інших видів диких тварин.

За виконанням усіх цих завдань стоїть користувач мисливських угідь, якому у відповідності до Статті 22 «Порядок надання у користування мисливських угідь», надані мисливські угіддя на відповідний термін.

І з цього моменту визначаються права та обов'язки користувача мисливських угідь незалежно від форм власності.

Зупинимося спочатку на обов'язках користувача мисливських угідь, які він обов'язково повинен виконувати, а у разі їх невиконання до нього будуть застосовані норми та вимоги Статті 23 «Припинення права користування мисливськими угіддями».

Обов'язки:

І так, розпочнемо:

Ведення мисливського господарства не допускається без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку.

Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі.

Форма договору встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства.

Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Користування мисливськими угіддями є платним.

Розмір та порядок внесення плати за користування мисливськими угіддями визначається у договорі між користувачем мисливських угідь та власником або постійним користувачем земельних ділянок, на яких знаходяться ці угіддя.

За використання мисливських тварин, як природного ресурсу загальнодержавного значення з користувачів мисливських угідь справляється збір.

Порядок справляння і розміру збору за використання мисливських тварин, як природного ресурсу загальнодержавного значення, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З метою охорони та відтворення мисливських тварин, користувачі в межах своїх мисливських угідь виділяють не менше як 20 відсотків площі угідь, на яких полювання заборонено.

Порядок визначення території для цієї мети встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Користувачі мисливських угідь здійснюють комплекс біотехнічних та інших заходів, спрямованих на охорону та відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування.

Користувачі мисливських угідь забезпечують упорядкування мисливських угідь протягом двох років з дня надання таких угідь у користування.

Порядок проведення упорядкування мисливських угідь визначається центральним органом.

Проекти організації та розвитку мисливського господарства погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства і охорони навколишнього природного середовища.

З метою охорони мисливських угідь користувачі угідь створюють єгерську службу з розрахунку не менш як один єгер на п'ять тисяч гектарів лісових або десять тисяч гектарів польових чи водно-болотних мисливських угідь.

Додержуватися встановлених правил, норм, лімітів і строків добування мисливських тварин;

виконувати біотехнічні заходи;

раціонально використовувати державний мисливський фонд;

проводити первинний облік чисельності і добування мисливських тварин;

негайно інформувати про виникнення загрози знищення та загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями;

обладнати згідно з ветеринарно-санітарними вимогами майданчики для оброблення відстріляної на полюванні дичини;

здійснювати охорону державного мисливського фонду;

додержуватися режиму охорони тварин, занесених до Червоної книги України;

не допускати самовільного переселення тварин;

не допускати до полювання мисливців у кількості, що перевищує пропускну спроможність мисливських угідь;

проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, у тому числі штучне, мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на їх охорону і відтворення з розрахунку на 1 тисячу гектарів лісових угідь не менше тридцяти, польових - двадцяти п'яти, водно-болотних - двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

здійснювати заходи щодо виконання загальнодержавних і місцевих екологічних програм з питань охорони тваринного світу;

проводити селекційний та вибірковий діагностичний відстріл,: відстріл та відлов хижих та шкідливих тварин;

добування мисливських тварин для наукових цілей;

одержувати від центрального органу виконавчої влади ліцензії на добування кабана, лані, оленів, козулі, муфлона, білки, бобра, ондатри, куниці, за плату, розмір якої визначається центральним органом виконавчої влади.

Вище наведено перелік обов'язків користувача мисливських угідь, визначених у Законі України «Про мисливське господарство та полювання», пункти кожного з яких потребують фінансового забезпечення саме за рахунок користувача.

Права самостійні та ті, що потребують цілий ряд дозволів та погоджень.

Якими ж правами наділив законодавець користувача мисливських угідь у вище згаданому Законі: як такими, що він самостійно приймає рішення - самостійно припиняти використання мисливських тварин у разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворювальної здатності та виникнення загрози знищення тварин, негайно вживати заходів до усунення негативних факторів впливу на тварин і середовище їх перебування.

Усі інші права потребують цілого ряду дозволів та погоджень:

Користуватися державним мисливським фондом – (за умови надання такого права та цілого ряду погоджень);

Розпоряджатися мисливськими тваринами, добутими або набутими в інший спосіб у законному порядку, і доходами від їх реалізації – (також потребує додаткових погоджень);

Організовувати полювання для мисливців – (після цілого ряду погоджень);

Отримувати відшкодування вартості будівель – (потребує додаткових рішень);

На відшкодування збитків від порушень правил полювання – (також для цього потрібні рішення судів);

Регулювати чисельність диких тварин, проводити відстріл та відлов бродячих котів і собак, вживати невідкладних заходів для вилучення та ізоляції тварин, що мають ознаки хвороб, небезпечних для життя та здоров'я людей – (потребує додаткових дозволів, а то і напряму обмежує їх виконання іншими законодавчими документами);

Утримувати та розводити мисливських тварин у неволі чи напіввільних умовах – (практично використання такого права потребує цілий ряд додаткових дозволів).

У вище згаданому про права користувачів йдеться, що виконання цілого ряду пунктів потребує додаткових заходів або взагалі виконати неможливо.

Почнемо з лімітів використання мисливських тварин, віднесених до державного мисливського фонду.

Полювання на парнокопитних тварин і цілого ряду хутрових звірів здійснюється по ліцензіях згідно лімітів, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, на підставі пропозицій користувачів мисливських угідь, погоджених з обласними державними адміністраціями.

Полювання на інших мисливських тварин, регулюється нормами відстрілу, які встановлюються на мисливський сезон центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері мисливського господарства.

Вартість ліцензій встановлює орган, що забезпечує політику у сфері лісового та мисливського господарства за погодженням органу, що формує державну фінансову політику.

Строки полювання (конкретна дата відкриття та закриття на певний вид, дні протягом тижня) та порядок його здійснення, норми добування визначають користувачі, у межах строків, визначених цим Законом, за погодженням з органами влади у сфері лісового та мисливського господарства, обласними державними адміністраціями.

Деякі інші права, щодо встановлення вартості відстрільних карток на деякі види диких звірів і птахів, надані законодавством, та практично не потребують погоджень у державних службах, але напряму залежать від фінансових можливостей тих, хто бажає здійснювати полювання, що завжди призводить до суперечностей між користувачами і мисливцями. Суть суперечностей у вартості, яка для мисливців дуже висока, а для користувачів, як правило, така, що не може забезпечити затрати, які необхідні для виконання своєї господарської діяльності. Кожна зі сторін по-своєму має об'єктивні причини для цього. Різниця лише у тому, що перед користувачем мисливських угідь є чіткі вимоги законодавства, які дають можливість, або точніше кажучи, зобов'язують, користувача на вкладання конкретної суми коштів в залежності від площі мисливських угідь, і це його обов'язок, а мисливці зі свого боку, маючи бажання полювати, не мають достатньої фінансової можливості задовольнити свою потребу у полюванні, а то і просто ще до цього часу немає усвідомлення того, що умови ведення мисливського господарства і саме ведення, про яке говорилося у вище згаданому, це не просто забаганка певної частини представників суспільства на використання природного ресурсу, яким являються дикі звірі і птахи, а значить його можна використовувати на свій розсуд, при цьому вживаючи вислови: «а воно ж дике, і які там затрати на його утримання», а то і просто: «у мене є пільги визначені Державою, і я маю право на пільгове полювання», при цьому не враховується, що коли Держава надає пільги тій чи іншій категорії громадян, то у свою чергу передбачає у бюджеті компенсацію тій чи іншій галузі за надання пільг, а користувачі мисливських угідь позбавлені такого права: фінансування своєї діяльності за рахунок державного бюджету. Сьогодні ми повинні відійти від поняття, що ведення мисливського господарства, це просто можливість полювати, а зрозуміти: мисливське господарство – це ведення на науково-обґрунтованій підставі господарської діяльності пов'язаної з природними ресурсами та їх використанням, при цьому потребує значних фінансових затрат та людських ресурсів.

Поняття «мені положено» залишилося у минулому, і це потрібно зрозуміти.

З якими ще труднощами у своїй діяльності зіштовхується користувач у процесі виконання своїх обов'язків, крім вище згаданого Закону.

В існуючому законодавстві є Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження», у якому є вимоги, які не дають можливості у повній мірі та своєчасно виконувати вимоги ветеринарного законодавства та інструкцій, щодо дотримання певних видів мисливських тварин у межах норм ветеринарної служби.

Лише у статті 20 «Правила поводження з мисливськими тваринами при полюванні на них» забороняється полювання, вилов та інші форми добування мисливських тварин:

що мають дитинчат, не здатних до самостійного існування;

у період розмноження, виховання потомства, а у випадку з мігруючими видами - під час їх повернення до місць розмноження;

вагітних самок;

дитинчат, не здатних до самостійного існування;

у заповідниках, національних природних парках та регіональних ландшафтних парках для наукових, екопросвітницьких цілей без відповідних етичних експертиз.

Безумовно, що наведені приклади статті є гуманними та правильними, і при їх виконанні користувач мисливських угідь стає заручником між представниками зоозахисних організацій та представниками виконавчої влади, які контролюють виконання договірних умов користувачем.

Давайте порівняємо у чому саме: візьмемо лисицю червону, яка являється джерелом розповсюдження небезпечної хвороби – сказу, яка є спільною для людей і тварин. Ветеринарні вимоги – 0,5 голови лисиці на одну тисячу гектарів мисливських угідь, що на практиці відбувається зовсім по іншому, враховуючи обставини законодавства про жорстоке поводження, а саме – забороняється полювання на мисливських тварин:

вагітних самок (січень, лютий, березень);

у період розмноження (березень);

що мають дитинчат не здатних до самостійного існування (березень-липень);

у заповідниках та інших територіях природно-заповідного фонду (на протязі року), а ці території входять до територій мисливських угідь.

От і виходить, що виконуючи вимоги одного законодавства, користувач мисливських угідь практично стає порушником іншого, і навпаки.

А найголовніше це те, що саме від фінансових можливостей користувача залежить його ефективна діяльність.

У наступній частині ми ознайомимо Вас, які саме затрати повинен нести користувач лісових угідь, якщо їх площа становить 10 тис. гектарів, польових – при площі 10 тис. гектарів та водно-болотних, при такій самій площі. Яку роль у цьому відіграє законодавець і мисливець, а також роль мисливського господарства на державному рівні.

Далі буде…

Приєднуйтесь!