Мисливське господарство, як суб'єкт господарювання, який цілком і повністю залежить від законодавчої бази

Чому саме виникло бажання поділитись своїми міркуваннями по даній темі?

07.06.2023 року за ініціативи голови Товариства лісівників України Юрія Марчука відбулося засідання робочої групи з підготовки Всеукраїнського круглого столу з питань ведення мисливського господарства. За підсумками наради прийняте рішення провести 21.06.2023 року Всеукраїнський круглий стіл з порядком денним:

1. Проблемні питання ведення мисливського господарства та перспективи його розвитку в країні в умовах воєнного стану.

2. Необхідність змін до нормативно-правових актів з питань стратегії розвитку мисливського господарства.

Дуже приємно, що такий захід заплановано провести на Всеукраїнському рівні, який по своїй суті є актуальним уже протягом 30 років. Ініціатива Юрія Марчука дає можливість провести наукове обґрунтування мисливського господарства у реальному баченні проблем з наданням наукових рекомендацій та висновків, які так необхідні для об'єктивного підходу до мисливського господарства, як представника мисливської галузі в цілому. Дуже надіюся на те, що в кінці-кінців на державному рівні буде досягнуте розуміння про діяльність мисливського господарства та його роль і значення на державному рівні.

Чому саме є така надія, та тому, що війна показала, які негативні наслідки можуть бути у екологічних та епізоотичних ситуаціях при втраті контролю та неможливості виконання своїх обов'язків суб'єктами господарювання, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів, якими являються дикі звірі і птахи, з регулюванням їх чисельності.

Намагання сконцентрувати законодавчу базу на додаткові фінансові навантаження на користувачів мисливських угідь у вигляді плати за користування мисливськими угіддями з метою отримання додаткового фінансового забезпечення, може призвести до зворотного ефекту. Коли навпаки мисливські угіддя перейдуть до державного резерву і утримання їх ляже на бюджетне фінансування, а це сотні мільйонів гривень, які будуть так необхідні для відновлення України після наслідків завданих війною.

А тепер просте порівняння господарської діяльності користувачів мисливських господарств з іншими суб'єктами господарювання.

Мисливське господарство у відповідності до законодавчої бази є суб'єктом, який займається охороною, відтворенням та раціональним користувачем державного мисливського фонду, до якого віднесені дикі звірів і птахи, які перебувають у стані природної волі або утримуються у напіввільних умовах. При цьому він повинен зареєструватися, як суб'єкт господарювання з усіма витікаючими наслідками, забезпечити охорону через створення єгерської служби, проведення комплексу біотехнічних заходів, включаючи й підгодівлю мисливських звірів та птахів дозволених до відстрілу, а також і інших видів, на які полювання не дозволене. Проведення комплексу біотехнічних заходів потребує конкретного вкладання коштів у ці заходи, плати за бланки, які дають право на відстріл парнокопитних звірів, податок на прибуток від реалізації відстрільних карток на хутрових звірів і пернату дичину, проведення профілактичних заходів по недопущенню виникнення епізоотичних ситуацій і цілого ряду заходів, які жодним чином не передбачають використання земельних, лісових та водно-болотних ресурсів, за які його змушують вносити відповідні плати, а якщо точніше, то за лісові він уже платить, а за польові та водно-болотні є у проєкті змін до законодавства.

Як можна платити за те, що ти не використовуєш?

Що ж отримує користувач мисливських угідь взамін своїх затрат на ведення мисливського господарства:

Право на раціональне використання деяких видів мисливських звірів та птахів, і тільки після того, коли буде досягнута його оптимальна чисельність, і то лише певний відсоток після чисельності, яка перевищує оптимальну. Що ж криється під використанням певного відсотка по парнокопитних тваринах:

олень – 10% від загального поголів'я;

кабан – 20% від загального поголів'я;

козуля – 15% від загального поголів'я,

тобто, якщо у господарстві оптимальна чисельність досягнута і поголів'я оленя умовно 100 голів, то можна вилучити – 10 голів, при 100 голів кабана можна вилучити – 20 голів, при 100 голів козулі можна вилучити – 15 голів, а підгодівлею, охороною та іншими біотехнічними заходами необхідно опікуватися усім поголів'ям, де тут логіка вимагати від користувача мисливських угідь якісь додаткові плати за мисливські угіддя.

Для порівняння, може для декого і недоречного, але спільного для суб'єктів господарювання, можна навести такі: автоперевізник, який здійснює пасажирські перевезення, бере плату зі 100% пасажирів, при цьому враховує затрати, які він несе, а давайте уявимо, що йому буде визначення обмежень щодо плати 100% на пасажирів, а натомість дозволять лише 20%, яка ціна буде на проїзд та чи зможе перевізник здійснювати такий вид діяльності і за яких умов? Зможе лише тоді, коли держава компенсує йому понесені затрати за 80% пасажирів.

Також напрошується порівняння з сільгоспвиробниками незалежно чим він займається, тваринництвом, рослинництвом, садівництвом, якщо йому виставлять умови використання 10%-20% від продукції. Суть даної проблеми одна, але умови її вирішення зовсім різні і полягають вони у законодавчій базі та сприяння мисливського господарства, як структури господарської діяльності, яка забезпечує цілий ряд державницьких функцій, а не як розвагою певної частини наших громадян.

Тому і є велика надія на проведення даного круглого столу, який покладе початок державницької позиції до мисливського господарства в Україні та необхідності його підтримки на державному рівні, з урахуванням усіх «за» і «проти».