УТМР: реалії сьогодення Полтавської обласної організації та її мисливських господарств
Ситуацію, яка зараз в організації, можна охарактеризувати медичними термінологіями «стан стабільно тяжкий», який залежить від ситуації та бажання членів Товариства зберегти систему на майбутнє.
Що мається на увазі: воєнний стан поставив чіткі вимоги до системи та її членів, чи бажають вони зберегти систему на майбутнє за умови коли полювання заборонено, а обов'язки залишаються незмінними, як і за мирних часів.
Саме це і поставило у фінансову залежність юридичних осіб, якими являються місцеві організації та мисливські господарства.
Намагання керівних органів знайти вихід з даної ситуації шляхом звільнення частини штатних працівників та домовленість з іншими перейти на роботу без збереження заробітної плати на громадських засадах, не дало бажаного наслідку, та і даний захід був спрямований на відповідний проміжок часу, з надією на відкриття сезонів полювання і свідомість та патріотизм представників самої системи.
До речі слід зазначити, що у апараті обласної ради жоден з чотирьох працівників уже майже рік не отримує заробітної плати, а у районних апаратах - більше року, заробітну плату якщо і отримують, то у межах 0,1-0,25 від мінімальної заробітної плати, працівник бухгалтерії.
Надіятися на патріотизм та свідомість членів Товариства марна справа, бо як показує статистика, плата здійснюється за конкретні отримані послуги, а це можливість полювати. Немає полювання, немає проплати.
Щиро дякую тим справжнім патріотам системи УТМР в Полтавській області, які сплатили членські внески у 2024 році, завдячуючи яким організація не допустила заборгованості по сплаті різних податків та обов'язкових платежів. Саме завдячуючи Вам сьогодні немає, а точніше лише один випадок опису майна за несвоєчасну сплату податку за землю, та одна претензія по сплаті за послуги теплозабезпечення і гарячу воду у приміщенні, в якому немає жодної труби, по якій би подавалась гаряча вода та опалення.
Коли в організаціях на певний період можна було знайти такий вихід, то значно тяжче його знайти у мисливських господарствах, які являються користувачами мисливських угідь з чітко визначеними правами та обов'язками, і як показала дана ситуація, обов'язки покладені на користувачів мисливських угідь у відповідності до вимог Закону України «Про мисливське господарство та полювання», він повинен виконувати у повному обсязі, включаючи і плату за угіддя, та права його у питанні отримання коштів для забезпечення виконання обов'язків, взагалі відсутні через заборону полювання. Зрозуміло, що воєнний стан, полювання не на часі, але чому у деяких областях окремі користувачі полювання проводять, а всім іншим заборонено. Часто доводиться вислуховувати нарікання на адресу користувачів мисливських угідь системи УТМР, що буцімто вони не проявляють необхідної ініціативи зі свого боку, щоб полювання відкривалося у їхніх угіддях. Підігріваються такі настрої через соцмережі, де викладається інформація про затвердження та погодження лімітів і норм добування мисливських тварин, а то і про те, де полювання дозволяється. Це усе дуже добре, але існує сам процес, визначений на рівні статей Закону України «Про мисливське господарство та полювання», у яких говориться, що користувач мисливських угідь проводить відповідний облік, погоджує його з відповідними службами та передає на погодження і затвердження до центральних органів виконавчої влади, до чиїх повноважень належить питання ведення державної політики у сфері мисливського господарства та полювання, саме на підставі цих дій і були погоджені ліміти та норми добування. Наступним кроком є підготовка наказу користувача для подальшого його погодження з місцевими органами виконавчої влади, з подальшим доведенням змісту цього наказу до мисливців, шляхом опублікування його у будь-який спосіб, але це усе передбачено за умови мирного часу, а зараз на жаль воєнний стан, під час якого є певні обмеження, в тому числі і до проведення полювання у Полтавській області у сезон 2024-2025 років, яке є неможливим, про що є письмова відповідь на моє звернення до регіонального управління лісового та мисливського господарства. У мене, як і у тих хто читає дану статтю виникає логічне запитання: а на яких підставах полювання відкривається у інших областях? На це є моя суб'єктивна відповідь. Ось уже на протязі багатьох років в Україні користувачі мисливських угідь поділені на декілька категорій, саме від яких і залежить можливість відкриття полювання у мисливських угіддях, наданих їм у користування:
а) категорія користувачів, у яких є безпосередня можливість впливати на процеси, пов'язані з полюванням;
б) категорія користувачів, які мають можливість вирішувати відкриття полювання у своїх угіддях через зв'язки з тими, хто безпосередньо впливає на дані процеси;
в) категорія користувачів, які намагаються достукатися до тих від кого залежать процеси ведення мисливського господарства в Україні, що полювання - це не забаганки певної частини нашого суспільства, а загальнодержавна проблема, від якої залежить багато питань, пов'язаних з навколишнім середовищем і природними ресурсами України. Не маючи своїх представників, або тих, хто має вихід на представників, від кого залежить вирішення даних питань;
г) користувачі, які взагалі не проявляють будь-якої ініціативи у вирішенні даних питань, надіючись що за них хтось зробить цю роботу.
На жаль таких переважна більшість. Як кожен сам може здогадатися, користувачі УТМР не відносяться ні до категорії а), ні до категорії б). Як правило це категорія в), та у незначній мірі, категорія г).
Так що відкриття полювання залежить не від бажання чи небажання користувачів мисливських угідь системи УТМР, а від категорії, до якої вони відносяться за своїм статусом та можливостями, а можливості напряму залежать від підтримки її представників членів УТМР.
І не завжди те, про що вас інформують, є таким, що стосується кожного користувача, а в даному випадку більше нагадує перекладання відповідальності з однієї голови на іншу, у якої немає жодних прав, а лише обов'язки.
За період воєнного стану у багатьох районних організаціях чисельність членів товариства не відповідає нормам статуту УТМР, та навіть чисельності первинної організації, а ці районні організації є юридичними особами з усіма витікаючими наслідками.
Свого часу, а це був 2000 рік, практично усі районні організації отримали статус юридичних осіб та стали справжніми фінансово незалежними від області господарями. Запрацював принцип, чим краще господарюєш, тим краще живеш. Це був той перший крок системи УТМР, виведення місцевих організацій з-під впливу обласної структури. Між районними організаціями та апаратом обласної організації був укладений договір у вигляді рішення ради обласної організації, де передбачалося відрахування від кожного члена товариства, який не був звільнений від сплати членських внесків, на утримання апарату обласної та всеукраїнської рад, а це до 30% від суми членських внесків, 70% залишалися на місцевому рівні.
У тому ж 2000 році було створено мисливські господарства, яким було надано в користування мисливські угіддя, і вони стали користувачами мисливських угідь, як юридичні особи, з повною фінансовою незалежністю від свого засновника, а таким засновником була президія обласної ради, тобто усі кошти, які отримували мисливські господарства, 100% залишалися на місцях та використовувалися на виконання договірних умов. Багатьом у системі УТМР це не подобалося, але у Полтавській області це давало можливість проявляти свою ініціативу місцевим колективам без будь-яких застережень, що зароблені ними кошти будуть розподілені між усіма господарствами порівну. Таке співіснування обласної ланки та районних, давало свої позитивні результати до певного моменту. А таким моментом стала агресія російської федерації по повномасштабному вторгненню на територію України. Військовий стан вніс свої коригування практично в усі ланки господарювання, а також зміни у життя кожного громадянина нашої держави. І громадська організація Українського товариства мисливців і рибалок не могла бути якимось винятком у даній ситуації. Значно зменшилося членів Товариства, надходжень від внесків та господарської діяльності через неможливість проводити полювання.
На початку введення воєнного стану за рахунок перехідних залишків коштів, ситуацію вдавалося утримувати під контролем, приймаючи ті чи інші заходи економії коштів, включаючи переведення на неповний робочий день, неповний робочий тиждень, з виплатою за фактично відпрацьований час. Але це був тимчасовий захід, який давав позитивний результат ще до середини 2023 року, після чого почалося масове звільнення штатних працівників, як у мисливських господарствах, так і в організаціях, а якщо хтось і залишався, то це були працівники на громадських засадах, або на 0,1-0,5% мінімальної заробітної плати. Як говориться, люди працювали на патріотизмі та відданості справі, якій віддали багато років свого життя. Поступово патріотичні настрої згасали після отримання платіжок по сплаті комунальних послуг та можливості забезпечити свої родини. Почалися процеси пошуку роботи, яка б давала можливість виживати самим та утримувати сім'ї, у тих працівників, які не мали інших джерел надходжень, що не могло не позначитися на роботі господарств і організацій. Залишалися у штаті ті, хто відносився до осіб пенсійного віку, або тих, хто мав у користуванні землю або свій бізнес. На цьому і трималася система господарств та організацій у Полтавській області, з надією, що війна скоро закінчиться і усе перейде у звичайне русло довоєнного періоду, коли члени Товариства сплачуватимуть внески, а мисливці купуватимуть відстрільні картки, ліцензії на парнокопитних з проплатою за послуги, повернувшись з фронту, на якому з перших днів воює багато мисливців та членів Товариства у тому числі. Але надія виявилася марною, і патріотизм у членів Товариства відійшов на другий план, а на перший вийшло полювання, буде полювання – платитимемо, а не буде – навіщо платити. В той же час практично в один голос говорять: треба зберегти систему УТМР. Дійсно, система УТМР у розумінні мисливського господарства та можливості здійснювати полювання незалежно від твого матеріального і фінансового становища, найбільш сприйнятна, так як і інші користувачі мисливських угідь громадської форми власності, але для цього необхідно забезпечити діяльність такої системи вкладанням своїх фінансових ресурсів на оплату праці необхідної кількості штатних працівників, як цього вимагає законодавство про працю і Закон України «Про мисливське господарство та полювання».
Нажаль, нерозуміння цього або небажання розуміти, призводить до практичної зупинки діяльності організацій та мисливських господарств, і це спричиняє втрату бажання виконувати свої обов'язки навіть тих пенсіонерів, які на громадських засадах виходять на роботу і виконують свої посадові обов'язки. Існує іще один фактор впливу на бажання працювати у такому режимі, це вислови «якщо ходять і працюють, то це їм вигідно», саме таке доволі часто доводиться чути.
Намагання пояснювати дійсну ситуацію, яка складається, сприймається, як песимістичні настрої, не тільки серед членів Товариства, а і серед колег на різних рівнях. Хочеться мати оптимістичний настрій, але ні в якому разі не помилковий, заводячи себе і інших в оману.
Полювання немає, внесків немає, штатних працівників з оплатою праці практично немає, сплачувати податки та різного роду платежі потрібно, виконувати договірні умови по веденню мисливського господарства потрібно, забезпечення недопущення виникнення епізоотичних ситуацій, платити за мисливські угіддя, платити за обстеження мисливських угідь потрібно, охороняти мисливських тварин потрібно, проводити заходи імунізації м'ясоїдних потрібно, відстрілювати лисиць на дослідження потрібно, проводити діагностичні відстріли потрібно, усе це за власні кошти мисливського господарства, та ще багато чого, що виникає в процесі роботи (транспорт, пальне, корма). Хочеться побачити оптимістичні настрої у того, хто цим займається за таких умов.
Доволі часто доводиться чути «полювання відкриють і усе буде нормально», серед колег, саме це і є самообманом та введенням в оману інших. Це може стверджувати лише той, кому немає бажання просто сісти з ручкою в руках та калькулятором, взявши про всяк випадок законодавчу базу, та підрахувати, порівнюючи усі «за» і «проти». Усе стане настільки зрозумілим, що можна буде сміливо говорити: без державної підтримки або підтримки місцевих громад, представників бізнесових кіл та небайдужих, систему зберегти буде неможливо. Безумовно, що вихід завжди є, але не видно особливого бажання його шукати, але все одно доведеться йти на компроміс з місцевими громадами, віддаючи їм певні повноваження, укладати угоди про співпрацю, де буде визначено пропорційне право на полювання в залежності від пропорційно понесених затрат. Так, це буде означати передачу права розпоряджатися процесам діяльності на місця, при цьому зберігаючи право дорадчого, консультативного голосу вищих керівних органів, замість вирішального. І цього не потрібно боятися, це перспектива збереження права мисливців, незалежно від їх статків, використовувати своє конституційне право на використання природних ресурсів.
У Полтавській області такі кроки уже зроблені, шляхом укладання договорів про співпрацю у п'яти мисливських господарствах, де з однієї сторони є госпрозрахункове мисливсько-рибальське господарство, а з іншої землекористувачі, які займаються сільськогосподарським виробництвом, і що має неабияке значення, мисливські угіддя, які являються предметом спільної діяльності, є у їх віданні, а то і власності. Це ті перші кроки, можна говорити пілотний проект, який дає свої позитивні результати, надіємося на подальшу співпрацю з місцевими громадами, які нажаль, ще не в повній мірі використовують свої права стосовно можливості використання природних ресурсів, до яких відносяться дикі звірі та птахи, по регулюванню їх чисельності щодо впливу на недопущення загрози життю та здоров'ю місцевих мешканців. Зараз, щоб вирішувати дані питання, представники виконавчої влади місцевих громад звертаються до користувачів мисливських угідь за допомогою у вирішення проблем місцевих жителів, пов'язаних з збільшенням чисельності лисиці червоної та шкоди, яку вони завдають домогосподарствам, а зараз вже і проблеми збільшення чисельності вовка, який приносить загрозу здоров'ю та життю населення.
При створенні спільних мисливських господарств значно простіше будуть вирішуватися дані проблеми, яких з часом може ставати значно більше, через вплив на законотворця, так званих зоозахисників, які вовка хочуть занести до Червоної Книги України, бо відстріл хижих та шкідливих для мисливського господарства тварин уже обмежено на законодавчому рівні. Як висновок, можна сказати, коли у громадській організації обирають керівні органи, то члени даної організації є роботодавцями і повинні забезпечити найманого працівника оплатою праці, визначеною на законодавчому рівні. Коли виникають проблеми або необхідність забезпечувати недопущення виникнення епізоотичних ситуацій, пов'язаних з дикими тваринами, то повинні бути відповідні відносини між державними органами влади та користувачами мисливських угідь, які у даному випадку є одним із тих представників, який може це забезпечити при державній підтримці.
Коли виникають проблеми у місцевих громадах з питань регулювання чисельності того чи іншого виду диких звірів і птахів, щоб уникнути завдання ними шкоди жителям місцевих громад, як особисто, так і господарствам, то необхідно створювати спільні мисливські господарства або укладати угоди з нині існуючими, і разом доводити необхідність проведення даних заходів.
Не хочу видавати це, як догму у даному питанні, а висловлюю свою суб'єктивну думку, яка сформована на підставі багаторічної роботи у даній галузі.
Впевнений, що мисливська галузь вцілому та мисливське господарство безпосередньо, як основний його представник з різними формами власності, заслуговує на розуміння та підтримку з боку держави.
СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА ГЕРОЯМ!
Слава Збройним Силам України, в рядах яких багато представників мисливської спільноти!
Бережи Вас Господь!
Україна буде!
Голова ради Полтавської обласної організації УТМР
Костянтин Боровик