Чи зміниться колись свідомість тих, хто називає себе мисливцями?

Починаючи з 02 травня 2023 року наша організація опублікувала першу статтю на своєму сайті під заголовком «Бути членом УТМР – це право, чи обов'язок». Метою даної публікації було донести до членів Товариства та так званих критиків системи, що бути членом УТМР це право, а не обов'язок. І кожен бажаючий має таке право, як бути чи не бути членом даного громадського об'єднання. У наступних публікаціях, а їх було ще дванадцять, і кожна з яких була спрямована на відкритий діалог, як з прихильниками, так і тими, хто вважає себе зоозахисниками, а то і просто живе за принципом «я не знаю як, але не так».

Навіть дехто з наших колег вважав, що наші публікації це внутрішні питання самої системи.

На жаль, діалогу на професійному рівні не вийшло, але зайвий раз довелося зрозуміти, що спасіння потопаючого є справою самого потопаючого, і ні на кого надіятися не доводиться.

У коментарях довелося читати повчання та образи, підтримку та розуміння, але навіть таких коментарів були одиниці, а основній масі тих, хто є членом Товариства, штатним працівникам, представникам керівних органів, чомусь виявилося нецікаво. До чого ця байдужість привела, ми з Вами можемо переконатися на фінансовому становищі організацій, мисливських господарств, виконанням своїх зобов'язань визначених Статутом УТМР і Законом України «Про мисливське господарство та полювання», та який фінал може очікувати систему.

Систему, яка на протязі століття своїм фінансовим і людським ресурсом забезпечувала можливість громадянам займатися полюванням, риболовлею і іншими заходами, які мають відношення до мисливства.

Державі – структуру, яка за власний ресурс займалася охороною, відтворенням тваринного світу та його раціональним використанням. Так це був так званий «совок», коли усе, що відбувалося спрямовувалося «зверху», була монополія на землю, полювання, риболовлю та практично і усе інше, що було з цим пов'язано.

І ось уже з 1991 року змінилася система, дано право кожному визначати напрямки своєї діяльності, в тому числі і мисливцям, але на жаль, до цього часу, у багатьох так і не змінилося відношення до системи мисливського господарства, а залишилося на рівні, що дикі звірі і птахи, це як би мовити, існують самі по собі, а мисливство це забава тих, хто любить полювати.

Невизначеність найбільш ефективного ведення мисливського господарства до сучасних вимог, а може навіть і небажання втрачати контроль за діяльністю товариства, спонукало до створення альтернативних структур, які виявилися успішними конкурентами системі, перебравши на себе ведення мисливського собаківництва, стендової стрільби, торгівлі, користування мисливськими угіддями, що не могло не позначитися на чисельності рядів товариства. Крок за кроком почали поглинатися мисливські угіддя, якими користувалися мисливські господарства УТМР, більш фінансово спроможними господарниками, а якщо у них були прихильники при органах влади, то ставали більш ефективними користувачами, хоча до цього вони взагалі не займалися мисливським господарством. Поступово члени Товариства переходили до нових власників, а то і самі створювали свої громадські організації, яким надавалися мисливські угіддя. До того ж у ті часи полювання на парнокопитних було модним та престижним, що і призвело до вилучення в УТМР лісових угідь. Це позбавляло додаткових спонсорських послуг мисливських господарств системи. З часом кращі водно-болотні угіддя, які були традиційними для любителів полювання на пернату дичину, відійшли під території природно-заповідного фонду, де полювання в них заборонено на державному рівні.

Для основної маси мисливців доступними для полювання залишилися польові угіддя, які з кожним роком ставали такими, що використовувалися сільгоспвиробниками для отримання гарних врожаїв, а для цього використовувалися передові технології без урахування тваринного світу та впливу на нього широкозахватної техніки, внесення гербіцидів і усього іншого, що може забезпечити гарні врожаї з якомога меншими затратами при їх вирощуванні.

Саме усе це сприяло невдоволенню мисливців на систему Товариства, а по іншому і не могло бути через те, що там де була дичина, і ті місця, де постійно здійснювалося ними полювання, були недоступні. А якщо бути точнішими, там, де є мисливська фауна, як об'єкт, полювання було заборонено, а там, де практично фауна була в обмеженій кількості, доводилося платити, на думку мисливців, великі кошти. Чому «на думку мисливців», та тому, що реальні затрати користувачів системи УТМР були значно більшими ніж вони могли отримати від відстрільних карток. Чому саме, та тому, що з прийняттям Закону України «Про мисливське господарство та полювання» у 2000 році, і ті зміни, які у нього вносилися, змушували користувача збільшувати фінансові затрати на ведення мисливського господарства.

Апогеєм відносин між мисливцями - членами УТМР та користувачами мисливських угідь системи товариства, стала заборона полювання у зв'язку з війною. Скорочення членства в Товаристві, відсутність фінансових можливостей господарств, ставить під велике питання подальшу долю мисливських господарств та виконання ними договірних умов.

І, як показує тенденція діяльності мисливських господарств та відношення до них з боку мисливців і держави, то тут підходи наступні: у мисливців – буде полювання, купуватимемо його там, де буде звір; а у державних представників, то для них різниці немає чи то користувач УТМР, чи інший, якби угіддя мали господаря.

Підходи і одних і інших зрозумілі, а от позиція представників системи не зовсім, бо через свою пасивність та принцип «моя хата скраю…» і відбувається втрата мисливських угідь, як таких, де можна полювати.

От зараз перед користувачами мисливських угідь системи стоїть питання вибору, як забезпечити виконання договорів на ведення мисливського господарства на усій наданій у користування площі, чи визначити ту, на якій можна забезпечити таке виконання.

Час покаже, але на жаль, значний його відрізок втрачений через нерозуміння даної проблеми з боку мисливців та недостатнього роз'яснення з боку тих, хто повинен був це робити.

Надіємося на свідомість зацікавлених представників організації та компетентність її представників.

Разом завжди краще.

Що стосується нас, то ми використали усі свої можливості, пов'язані з роз'ясненням даного питання, і вважаємо, що ті, хто хотів нас почути і зрозуміти, нас почув і зрозумів, а для тих, хто розуміє лише себе і роз'яснення не потрібні.

Тема завершена.

Перемоги нам усім над ворогом!

Слава Україні!

Слава ЗСУ!

Слава народу України!

УКРАЇНА БУДЕ!!!